Микола Петрович Скакун

(31.01.1924-29.01.2006 рр.)

Микола Петрович Скакун – видатний науковець і педагог, завідува­ч кафедри фармакології (1957-1991) Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, професор цієї кафедри (1991-2006), Заслужений працівник вищої школи України, доктор медичних наук, професор.

Скакун Микола Петрович

М.П. Скакун народився у с. Уяренці на Вінничині в сім'ї вчителя. Рано залишився без батька. Всі колопоьт про двох синів лягли на плечі матері, вона ж наділила їх почуттям високої відповідальності та працелюбності. Після успішного закінчення середньої школи Микола Петрович у 1940 році зараховується студентом лікувального факультету Київського медичного інституту, але через рік війна руйнує всі плани. Він стає спочатку курсантом військового училища, потім працівником партизанської бригади на Ленінградському фронті; з вересня 1944 року до останнього дня війни Микола Петрович – у діючій армії. В перший мирний рік він був прийнятий на другий курс Львівського медичного інституту, який закінчив у 1950 році.

Свою наукову діяльність М.П. Скакун розпочав ще у студентські роки, потім продовжив під час навчання в аспірантурі, під керівництвом зас­луженого діяча науки, професора Ю.О.Петровського – відомого вченого-фармаколога.

У лабораторії (1959 рік)

Природний талант дослід­ника, здатність до глибокого аналізу біологічних процесів, високий інтелект та велика працелюбність дозволили молодому вченому швидко і якісно освоїти найновіші експериментальні методи дослідження, що сприяло успішній підготовці і захисту кандидатської (1953) і докторської (1961) дисертацій, і стати одним із наймолодших докторів наук з фармакології в Україні.

Кандидатська та докторська дисертації М.П. Скакуна

3 1957 року науково-педагогічна діяльність М.П. Ска­куна продовжується на кафедрі фармакології Тернопільсь­кого медичного інституту. Створивши і очоливши її, Микола Петрович отримав можливість розкрити свій талант організатора нових наукових напрямків у галузі фармакології. Під його керівництвом і за безпосередньою участю вченими академії – науковцями кафедри фармакології активно вивчається фізіологія і патологія печінки, здійснюється пошук нових медикаментозних засобів з гепатотропною активністю, розробляються нові методи ефективної фармакотерапії гострих і хронічних уражень печінки хімічними і фізичними чинниками зовнішнього середовища, проводиться фармакологічний аналіз механізмів жовчоутворення і жовчовиділення, як і механізмів регуляції цих функцій печінки у нормі і патології.

Під час проведення експериментальних досліджень виявлено низку нових жовчогінних і антиоксидантних засобів, вивчена їх фармакодинаміка і ефективність при захворюваннях печін­ки, взаємодія їх з іншими лікарськими препаратами, запро­поновані рекомендації з раціонального використання їх у медичній практиці.

Під час дослідження жовчогінної активності лікарських засобів (1962 рік)

М.П. Скакун створив і очолив наукову школу тернопільських фармакологів-гепатологів. Своєю результативністю, оригінальністю і перспективністю вона вже давно стала відомою за межами України.

Результати досліджень у галузі фізіології, патології і фармакології печінки лягли в основу розробленої М.П. Скакуном клінічної класифікації жовчогінних засобів (1965) і антиоксидантів (1990). Вони узагальнені у його монографіях "Внешнесекреторная функция печени и желчегонные средства" (Киев, 1964), "Желчеобразование и желчегонные средства" (Томск, 1977, 1991), "Фармакотерапия заболеваний печени и желчных путей" (Киев, 1976).

Вагомий внесок зробив М.П. Скакун у розвиток фармакогенетики. Він вперше звернув увагу на важливу роль генетичних факторів у дії лікарських засобів на організм, їх токсичності і ефективності при різноманітних захворюваннях. Світові здобутки у цій проблемі, як і результати власних досліджень, описані у монографіях "Основы фармакогенетики" (Киев, 1976), "Клиническая фармакогенетика" (Киев, 1980), багатьох оглядових статтях, в яких, крім цього, обґрунтовано клінічну класи­фікацію спадкових захворювань і генетичних дефектів, які впливають на дію лікарських засобів.

Під час наукових досліджень (1970 рік)

Невтомний дослідник, що постійно торив нові шля­хи в науці, М.П.Скакун ініціював пошук і вивчення гепато- і ембріотоксичності лікарських засобів і отрут, особливо спирту етилового. Результати цих досліджень знайшли своє відображення у монографіях "Этиловый алкоголь" (Томск, 1985), "Алкогольный синдром плода" (Киев, 1987), "Поражение печени четыреххлористым углеродом" (Москва, 1989).

Монографії

До значних результатів наукових здобутків М.П. Ска­куна слід віднести розробку актуальних питань клінічної фармакології антиоксидантів, антигіпоксантів, ентеросорбентів, селеновмісних, вітамінних та інших гепатотропних препаратів, що лягли в основу моногра­фії "Клиническая фармакология гепатопротекторов" (Тернопіль, 1995).

Дослідження, які проводились на кафедрі фармакології впродовж багатьох років, узагальнені у 9 докторських і 36 кандидатських дисертаціях, науковим керівником і консультантом яких був М.П. Скакун.

М.П. Скакун проводив велику роботу з удосконалення методів викладання фармакології. За його участю створено комплекс сучасної навчальної і навчально-методичної літератури, зокрема підручники “Фармакология” (Киев, 1980), “Основи фармакології з рецептурою” (Тернопіль, 1999), “Фармакологія” (Тернопіль, 2003), і навчальні посібники –“Фармакология. Практические занятия” (Киев, 1982), “Фармакотерапія невідкладних станів” (Тернопіль, 1992, 1993), “Невідкладна допомога при гострих отруєннях” (Тернопіль, 1993), “Фармакогенетика” (Тернопіль, 2002), “Невідкладні стани у терапевтичній практиці” (Тернопіль, 1998). Вони заслужено користуються популярністю у студентів, викладачів вузів і лікарів.

Навчальні посібники, автором яких був М.П. Скакун

За багатолітню невтомну працю на науковій ниві, передову організацію навчального процесу, новаторство у вищій школі, плідну роботу з підготовки науково-педагогічних кадрів Миколі Петровичу Скакуну було присвоєне почесне звання “Заслужений працівник вищої школи України”.

Підручники з фармакології, співавтором яких був М.П. Скакун

У видавничому активі М.П. Скакуна 10 монографій, 12 підручників і навчальних посібників, 3 довідника, 5 науково-популярних брошур, 10 методичних рекомендацій і інформаційних листів, 160 журнальних статей і 120 інших публікацій.

Професор Скакун Микола Петрович у роздумах над науковими питаннями у своєму кабінеті (1995 рік)

В останні роки свого життя М.П. Скакун розробляв проблему ролі доказової медицини у забезпеченні раціональної фармакотерапії. Результати цих досліджень опубліковано у 3 монографіях, остання вийшла після його смерті.

Багато зусиль і енергії М.П.Скакун віддавав громадській роботі. Він був керівником регіонального відділення Державного фармакологічного Центру МОЗ України, Головою Консультативної ради Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, Почесним академіком Української академії національного прогресу.

Під час засідання Консультативної ради (1995 рік)

За свій внесок у Великій Вітчизняній війні та натхненну працю в післявоєнний період він був нагороджений орденами “Отечественная война” ІІ ступеня, “Знак Почета” і “Богдана Хмедьницького”, багатьма медалями.

1945 рік 1995 рік 2005 рік

Микола Петрович Скакун приділяв увагу вихованню молоді у дусі патріотизму і відданості своїй Батьківщині – Україні. Він постійно зустрічався із студентами, колегами по роботі, виступав по радіо і телебаченню, публікував статті у газетах з актуальних проблем медицини.

Як голова Консультативної ради нашого ВНЗ М.П. Скакун постійно працював над вдосконаленням навчальної, наукової і виховної роботи. Працелюбство завжди було опорою і основою його життя, а кредо – поспішати робити людям добро.

М.П. Скакун з онуками Аліною та Костянтином (2005 рік)

Відданий науці вчений, прекрасний педагог і вихователь, Микола Петрович Скакун назавжди залишиться гордістю і окрасою педагогічного колективу Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського. Його іменем названо Навчально-науковий інститут фармакології, гігієни та медичної біохімії.

Дисертації, які виконані під керівництвом проф. М.П. Скакуна:

Докторські дисертації:

1. Пасечник И.Х. Материалы по фармакодинамике и эффективности некоторых лекарственных средств при остром гепатите. – Харьков, 1969.

2. Шугайло В.Т. Букарбан и хлорид марганца в комплексной терапии болезни Боткина. – Ставрополь, 1970.

3. Дроговоз С.М. Сравнительное изучение и особенности действия желчегонных препаратов на желчеобразовательную функцию в норме и патологии. – Харьков, 1972.

4. Кучерук А.С. Экспериментальное исследование факторов, влияющих на специфическую активность местно- анестезирующих средств. – Киев, 1974.

5. Олейник А.Н. Поражение печени ксенобиотиками и алкоголем и пути повышения эффективности их фармакотерапии. – Москва, 1984.

6. Блихар Е.И. Коррекция этиопатогенетического лечения больных туберкулёзом лёгких с сопутствующими заболеваниями печени. – Киев, 1988.

7. Шманько В.В. Фармакопрофілактика і фармакотерапія селеновмісними сполуками експериментальних уражень печінки. – Київ, 1996.

8. Посохова К.А. Експериментальна терапія гепатопротекторами і інгібіторами ферментів мікросом уражень печінки. – Київ, 1996.


Кандидатські дисертації:

1. Олейник А.Н. Влияние некоторых желчегонных и анальгезирующих средств на внешнесекреторную функцию печени. – Черновцы, 1965

2. Сайдаковский Ю.Я. Взаимодействие фармакологических средств и некоторые особенности их влияния при потенцированном обезболивании. – Черновцы, 1965

3. Романчак М.Н. Фармакодинамика и эффективность бензацина при некоторых заболеваниях печени и желчных путей. – Винница, 1968

4. Дроговоз С.М. Желчеотделительная функция печени при стафилококковой инфекции и интоксикации. – Черновцы, 1969

5. Гетьман И.И. Опыт применения тримекаина и бенкаина в хирургической стоматологии. – Винница, 1969

6. Скакун Г.К. Функциональные и гистохимические изменения в печени в различные сроки после кастрации. – Винница, 1970

7. Гарбарець М.А. Особенности действия дегидрохолевой кислоты и оксафенамида на желчеобразование в различные сроки после резекции печени. – Киев, 1970

8. Лесюк И.И. Роль коры надпочечников в регуляции желчеотделительного процесса. – Киев, 1970

9. Безкоровайная Н.М. Влияние некоторых желчегонных препаратов на желчеобразовательную функцию печени. – Черновцы, 1971

10. Гайдуков В.А. Желчеотделительная функция печени при экспериментальном гипо- и гипертиреозе. – Черновцы, 1973

11. Звершхановский Ф.А. Некоторые показатели биохимии желчи у больных хроническим холангиогепатитом. – Черновцы, 1975

12. Порохняк Л.А. Желчеотделительная функция печени при экспериментальной стрептококковой инфекции и интоксикации. – Черновцы, 1975

13. Даник Л.М. Влияние селенита натрия на желчеобразование и эффективность его при дистрофии печени. – Черновцы, 1976

14. Глухова Л.Г. Характер и механизм гепатотропного действия полихлорпинена. – Черновцы, 1976

15. Несторович Я.М. Эффективность витамина Е, селенита натрия и энтеральной оксигенотерапии дистрофии печени. – Киев, 1979

16. Посохова Е.А. Эффективность липамида, оротовой кислоты, кальция пангамата, метилметионинсульфония и Д-пеницилламина при токсическом поражении печени. – Киев, 1981

17. Сплавский О.И. Желчеобразовательная функция печени при сахарном диабете и изменения её в связи с лечением (клинико-экспериментальное исследование). – Киев, 1983

18. Марчишин С.М. Способы выделения фенольных соединений арники облиственной и эффективность при поражении печени. – Москва, 1983

19. Давыдович О.В. Хронофармакологическое особенности желчегонного действия дегидрохолевой кислоты, оксафенамида и билигноста. – Киев, 1984

20. Высоцкий И.Ю. Эффективность токоферола ацетата и селенита натрия при поражении печени тетрациклином и четырёххлористым углеродом в различные сезоны года. – Киев, 1985

21. Шманько В.В. Функционально-биохимическая характеристика поражения печени парацетамолом и изониазидом и их экспериментальная фармакотерапия. – Киев, 1986

22. Ковальчук С.Ф. Функционально-биохимическая характеристика и экспериментальная фармакотерапия комбинированных поражений печени этиловым алкоголем и гепатотоксическими ксенобиотиками. – Киев, 1987

23. Мосейчук И.П. Гепатотропные свойства растительных флавоноидов при остром и хроническом поражении печени. – Киев, 1988

24. Олейник А.В. Функционально-биохимическая характеристика острого поражения печени цилофосфаном и его коррекция антиоксидантами. – Киев, 1988

25. Климнюк Е.В. Функционально-биохимическая характеристика и экспериментальная фармакотерапия поражений печени, вызванных противовоспалительными средствами. – Москва, 1990

26. Баган Н.Ю. Функционально-биохимическая характеристика и экспериментальная фармакотерапия тетрациклиновых поражений печени. – Киев, 1991

27. Оныськив Б.Е. Поражение печени комбинированными прогестино-эстрогенными препаратами и его лекарственная профилактика. – Киев, 1997

28. Сливка Ю.И. Характеристика поражений печени изониазидом, рифампицином и пиразинамидом и его экспериментальная фармакотерапия. – Львов, 1992

29. Табачук О.Є. Функціонально-біохімічна характеристика комбінованих уражень печінки протитуберкульозними засобами та корекція порушень антиоксидантами. – Київ, 1996

30. Князевич В.М. Корекція антиоксидантами порушень перекисного окиснення ліпідів і вмісту селену в крові у хворих на хронічні ураження печінки. – Київ, 1996

31. Темченко О.І. Корекція порушень імунітету та показників інтоксикації кремнієвим сорбентом (полісорбом) в комбінованому лікуванні раку яєчників ІІІ-ІV стадій. – Київ, 1996

32. Ковальчук Н.А. Стан кровообігу і перекисного окиснення ліпідів у слизовій оболонці шлунка при гострому стресовому впливі і корекція порушень. – Київ, 1996

33. Білик Л.С. Гепатотропні властивості і ефективність полісорбу, вітаміну Е і натрію селеніту за хімічних уражень печінки. – Київ, 1996