Микола Петрович Скакун – видатний науковець і педагог, завідува­ч кафедри фармакології (1957-1991) Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, професор  цієї кафедри (1991-2006), Заслужений працівник вищої школи України, доктор медичних наук, професор.

Микола Петрович Скакун

(31.01.1924-29.01.2006 рр.)

М.П. Скакун народився у с. Уяренці на Вінничині в сім'ї вчителя. Рано залишився без батька. Всі колопоьт про двох синів лягли на плечі матері, вона ж наділила їх почуттям високої відповідальності та працелюбності. Після успішного закінчення середньої школи Микола Петрович у 1940 році зараховується студентом лікувального факультету Київського медичного інституту, але через рік війна руйнує всі плани. Він стає спочатку курсантом військового училища, потім працівником партизанської бригади на Ленінградському фронті; з вересня 1944 року до останнього дня війни Микола Петрович – у діючій армії. В перший мирний рік він був прийнятий на другий курс Львівського медичного інституту, який закінчив у 1950 році.

Свою наукову діяльність М.П. Скакун розпочав ще у студентські роки, потім продовжив під час навчання в аспірантурі, під керівництвом зас­луженого діяча науки, професора Ю.О.Петровського – відомого вченого-фармаколога.

 Природний талант дослід­ника, здатність до глибокого аналізу біологічних процесів, високий інтелект та велика працелюбність дозволили молодому вченому швидко і якісно освоїти найновіші експериментальні методи дослідження, що сприяло успішній підготовці і захисту кандидатської (1953) і докторської (1961) дисертацій, і стати одним із наймолодших докторів наук з фармакології в Україні.

3 1957 року науково-педагогічна діяльність М.П. Ска­куна продовжується на кафедрі фармакології Тернопільсь­кого медичного інституту. Створивши і очоливши її, Микола Петрович отримав можливість розкрити свій талант організатора нових наукових напрямків у галузі фармакології. Під його керівництвом і за безпосередньою участю вченими академії – науковцями кафедри фармакології активно вивчається фізіологія і патологія печінки, здійснюється пошук нових медикаментозних засобів з гепатотропною активністю, розробляються нові методи ефективної фармакотерапії гострих і хронічних уражень печінки хімічними і фізичними чинниками зовнішнього середовища, проводиться фармакологічний аналіз механізмів жовчоутворення і жовчовиділення, як і механізмів регуляції цих функцій печінки у нормі і патології.

 Під час проведення експериментальних досліджень виявлено низку нових жовчогінних і антиоксидантних засобів, вивчена їх фармакодинаміка і ефективність при захворюваннях печін­ки, взаємодія їх з іншими лікарськими препаратами, запро­поновані рекомендації з раціонального використання їх у медичній практиці.

М.П. Скакун створив і очолив наукову школу тернопільських фармакологів-гепатологів. Своєю результативністю, оригінальністю і перспективністю вона вже давно стала відомою за межами України.

Результати досліджень у галузі фізіології, патології і фармакології печінки лягли в основу розробленої М.П. Скакуном клінічної класифікації жовчогінних засобів (1965) і антиоксидантів (1990). Вони узагальнені у його монографіях "Зовнішньосекреторна функція печінки та жовчогінні засоби" (Київ, 1964), "Жовчоутворення та жовчогінні засоби" (1977, 1991), "Фармакотерапія захворювань печінки та жовчних шляхів" (Київ, 1976).

Вагомий внесок зробив М.П. Скакун у розвиток фармакогенетики. Він вперше звернув увагу на важливу роль генетичних факторів у дії лікарських засобів на організм, їх токсичності і ефективності при різноманітних захворюваннях. Світові здобутки у цій проблемі, як і результати власних досліджень, описані у монографіях "Основи фармакогенетики" (Київ, 1976), "Клінічна фармакогенетика" (Київ, 1980), багатьох оглядових статтях, в яких, крім цього, обґрунтовано клінічну класи­фікацію спадкових захворювань і генетичних дефектів, які впливають на дію лікарських засобів.

До значних результатів наукових здобутків М.П. Ска­куна слід віднести розробку актуальних питань клінічної фармакології антиоксидантів, антигіпоксантів, ентеросорбентів, селеновмісних, вітамінних та інших гепатотропних препаратів, що лягли в основу моногра­фії "Клінічна фармакологія гепатопротекторів" (Тернопіль, 1995).

Дослідження, які проводились на кафедрі фармакології впродовж багатьох років, узагальнені у 9 докторських і 36 кандидатських дисертаціях, науковим керівником і консультантом яких був М.П. Скакун.

М.П. Скакун проводив велику роботу з удосконалення методів викладання фармакології. За його участю створено комплекс сучасної навчальної і навчально-методичної літератури, зокрема підручники  “Фармакологія” (Київ, 1980), “Основи фармакології з рецептурою” (Тернопіль, 1999), “Фармакологія” (Тернопіль, 2003), і навчальні посібники – “Фармакологія. Практичні заняття” (Київ, 1982), “Фармакотерапія невідкладних станів” (Тернопіль, 1992, 1993),   “Невідкладна допомога при гострих отруєннях” (Тернопіль, 1993), “Фармакогенетика” (Тернопіль, 2002), “Невідкладні стани у терапевтичній практиці” (Тернопіль, 1998). Вони заслужено користуються популярністю у студентів, викладачів вузів і лікарів.

За багатолітню невтомну працю на науковій ниві, передову організацію навчального процесу, новаторство у вищій школі, плідну роботу з підготовки науково-педагогічних кадрів Миколі Петровичу Скакуну було присвоєне почесне звання “Заслужений працівник вищої школи України”.

У видавничому активі М.П. Скакуна 10 монографій, 12 підручників і навчальних посібників, 3 довідника, 5 науково-популярних брошур,  10 методичних рекомендацій і інформаційних листів, 160 журнальних статей і  120 інших публікацій. 

В останні роки свого життя М.П. Скакун розробляв проблему ролі доказової медицини у забезпеченні раціональної фармакотерапії. Результати цих досліджень опубліковано у 3 монографіях, остання вийшла після його смерті.

Багато зусиль і енергії М.П.Скакун віддавав громадській роботі. Він був керівником регіонального відділення Державного фармакологічного Центру МОЗ України, Головою Консультативної ради Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, Почесним академіком Української академії національного прогресу.

Микола Петрович Скакун приділяв увагу вихованню молоді у дусі патріотизму і відданості своїй Батьківщині – Україні. Він постійно зустрічався із студентами, колегами по роботі, виступав по радіо і телебаченню, публікував статті у газетах з актуальних проблем медицини.

Як голова Консультативної ради нашого ВНЗ М.П. Скакун  постійно працював над вдосконаленням навчальної, наукової і виховної роботи.   Працелюбство завжди було опорою і основою його життя, а кредо – поспішати робити людям добро.

 Відданий науці вчений, прекрасний педагог і вихователь, Микола Петрович Скакун назавжди залишиться гордістю і окрасою педагогічного колективу Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського. Його іменем названо Навчально-науковий інститут фармакології, гігієни та медичної біохімії.

 Дисертації, які виконані під керівництвом проф. М.П. Скакуна:

 Докторські дисертації:

 1. Пасечник І.Х. Матеріали по фармакодинаміці та ефективності деяких лікарських засобів при гострому гепатиті. – Харків, 1969.

2. Шугайло В.Т. Букарбан і хлорид марганцю у комплексній терапії хвороби Боткіна. – Ставрополь, 1970.

3. Дроговоз С.М. Порівняльне вивчення та особливості дії жовчогінних препаратів на жовчеутворювальну функцію у нормі та патології. – Харків, 1972.

4. Кучерук А.С. Експериментальне дослідження факторів, що впливають на специфічну активність місцево-анестезуючих засобів. – Київ, 1974.

5. Олейнік А.Н. Ураження печінки ксенобіотиками та алкоголем та шляхи підвищення ефективності їх фармакотерапії. – Москва, 1984.

6. Бліхар Є.І. Корекція етіопатогенетичного лікування хворих на туберкульоз легень з супутніми захворюваннями печінки. – Київ, 1988.

7. Шманько В.В. Фармакопрофілактика і фармакотерапія селеновмісними сполуками експериментальних уражень печінки. – Київ, 1996.

8. Посохова К.А. Експериментальна терапія гепатопротекторами і інгібіторами ферментів мікросомних уражень печінки. – Київ, 1996.

 Кандидатські дисертації:

1. Олейник А.Н. Вплив деяких жовчогінних і аналгезуючих засобів на зовнішньосекреторну функцію печінки. – Чернівці, 1965

2. Сайдаковський Ю.Я. Взаємодія фармакологічних засобів і деякі особливості їх впливу при потенційованому знеболенні. – Чернівці, 1965

3. Романчак М.Н. Фармакодинаміка і ефективність бензацину при деяких захворюваннях печінки та жовчних шляхів. – Вінниця, 1968

4. Дроговоз С.М. Жовчовидільна функція печінки при стафілококовій інфекції та інтоксикації. – Чернівці, 1969

5. Гетьман І.І. Досвід застосування тримекаїну та бенкаїну в хірургічній стоматології. – Вінниця, 1969

6. Скакун Г.К. Функціональні і гістохімічні зміни в печінці в різні терміни після кастрації. – Вінниця, 1970

7. Гарбарець М.А. Особливості дії дегідрохолевої кислоти та оксафенаміду на жовчоутворення в різні терміни після резекції печінки. – Київ, 1970

8. Лесюк І.І. Роль кори надниркових залоз у регуляції жовчовидільного процесу. – Київ, 1970

9. Безкоровайна Н.М. Вплив деяких жовчогінних препаратів на жовчоутворювальну функцію печінки. – Чернівці, 1971

10. Гайдуков В.А. Жовчовидільна функція печінки при експериментальному гіпо- та гіпертиреозі. – Чернівці, 1973

11. Звершхановський Ф.А. Деякі показники біохімії жовчі у хворих на хронічний холангіогепатит. – Чернівці, 1975

12. Порохняк Л.А. Жовчовидільна функція печінки при експериментальній стрептококовій інфекції та інтоксикації. – Чернівці, 1975

13. Данік Л.М. Вплив селеніту натрію на жовчоутворення та ефективність його при дистрофії печінки. – Чернівці, 1976

14. Глухова Л.Г. Характер і механізм гепатотропної дії поліхлорпінену. – Чернівці, 1976

15. Несторович Я.М. Ефективність вітаміну Е, селеніту натрію та ентеральної оксигенотерапії дистрофії печінки. – Київ, 1979

16. Посохова Є.А. Ефективність ліпаміду, оротової кислоти, кальцію пангамату, метилметіонінсульфонію і Д-пеніциламіну при токсичному ураженні печінки. – Київ, 1981

17. Сплавський О.І. Жовчоутворювальна функція печінки при цукровому діабеті та зміни її у зв'язку з лікуванням (клініко-експериментальне дослідження). – Київ, 1983

18. Марчишин С.М. Способи виділення фенольних сполук арніки листової та ефективність при ураженні печінки. – Москва, 1983

19. Давидович О.В. Хронофармакологічні особливості жовчогінної дії дегідрохолевої кислоти, оксафенаміду та білігносту. – Київ, 1984

20. Висоцький І.Ю. Ефективність токоферолу ацетату та селеніту натрію при ураженні печінки тетрацикліном і чотирихлористим вуглецем у різні сезони року. – Київ, 1985

21. Шманько В.В. Функціонально-біохімічна характеристика ураження печінки парацетамолом і ізоніазидом та їх експериментальна фармакотерапія. – Київ, 1986

22. Ковальчук С.Ф. Функціонально-біохімічна характеристика та експериментальна фармакотерапія комбінованих уражень печінки етиловим алкоголем і гепатотоксичними ксенобіотиками. – Київ, 1987

23. Мосейчук І.П. Гепатотропні властивості рослинних флавоноїдів при гострому і хронічному ураженні печінки. – Київ, 1988

24. Олейник А.В. Функціонально-біохімічна характеристика гострого ураження печінки циклофосфаном і його корекція антиоксидантами. – Київ, 1988

25. Клімнюк Є.В. Функціонально-біохімічна характеристика та експериментальна фармакотерапія уражень печінки, спричинених протизапальними засобами. – Москва, 1990

26. Баган Н.Ю. Функціонально-біохімічна характеристика та експериментальна фармакотерапія тетрациклінових уражень печінки. – Київ, 1991

27. Ониськів Б.Е. Ураження печінки комбінованими прогестин-естрогенними препаратами та їх лікарська профілактика. – Київ, 1997

28. Слівка Ю.І. Характеристика уражень печінки ізоніазидом, рифампіцином та піразинамідом та їх експериментальна фармакотерапія. – Львів, 1992

29. Табачук О.Є. Функціонально-біохімічна характеристика комбінованих уражень печінки протитуберкульозними засобами та корекція порушень антиоксидантами. – Київ, 1996

30. Князевич В.М. Корекція антиоксидантами порушень перекисного окислення ліпідів і вмісту селену в крові у хворих на хронічні ураження печінки. – Київ, 1996

31. Темченко О.І. Корекція порушень імунітету та показників інтоксикації кремнієвим сорбентом (полісорбом) у комбінованому лікуванні раку яєчників ІІІ-ІV стадій. – Київ, 1996

32. Ковальчук Н.А. Стан кровообігу і перекисного окислення ліпідів у слизовій оболонці шлунка при гострому стресовому впливі та корекція порушень. – Київ, 1996

33. Білик Л.С. Гепатотропні властивості та ефективність полісорбу, вітаміну Е і натрію селеніту за хімічних уражень печінки. – Київ, 1996